Іван Парнікоза
Початок: Історія української Антарктики. Частини 1, 2.
Частина 3. Заснування станції “Faraday/Вернадський”
Наступним етапом дослідження регіону була робота протягом 1934-37 рр. британської експедиції по вивченню Землі Греяма (Graham Land) – північної частини Антарктичного півострова (British Graham Land Expedition) поблизу Аргентинських островів. Це був час реалізації британських амбіцій на володіння значною частиною Антарктичного півострова. Перед Першою світовою війною Британія в односторонньому порядку оголошує “залежною територією” (колонією) Фолклендські (Мальвінські) острови (анексовані ще в 1833 р.), передавши під управління її адміністрації значні території в Антарктиці (у тому числі Землю Греяма, Південні Оркнейські і Південні Шетландські острови). Для вивчення та освоєння антарктичних територій в Британії створюються Комітет з дослідження та розвідки колонії Фолклендських островів (1919 р.) і океанографічний комітет “Діскавері” 1924 р.), які започатковують великомасштабне вивчення регіону. В цей же час організовується Королівське Антарктичне товариство, яке координує наукове вивчення Антарктиди.
Джон Райміл
Саме за їх завданням в 1934-37 рр. в районі Аргентинських островів і працювала вищевказана англійська експедиція, очолювана Джоном Раймілом. Експедиція працювала на риболовецькій шхуні «Penola» водотоннажністю всього 130 тонн. Для досліджень територій на схід від острова Олександра I пропонувалася велика програма морських і санних вилазок, підтриманих авіаційною розвідкою. Проте, головною метою експедиції було підтвердження англійської зверхності над островами, на яких виставлялися британські емблеми.
На жаль, експедиційне судно (трищоглова бретонська шхуна з двома гвинтами) виявилося малопристосованим до плавання в льодах. Фундамент дна парової машини був виконаний з молодого непросохлого дерева, яке покоробилося і потріскалося під час плавання в тропіках. Це порушило центрування гвинтів і не давало можливості заходити далеко в льоди. Тому в початку 1935 р. було прийнято рішення про створення проміжної зимової бази для подальшого плавання на південь. 23 січня 1935 р. з Port Lockroy, в район Аргентинських островів, де раніше розвідувальний літак “Fox Moth” виявив незамерзлу воду, була спрямована пошукова партія на моторному баркасі “Stella”. У її завдання входив пошук зручної якірної стоянки для “Penola” і вибір місця майбутньої проміжної бази.
Експедицією було названо протоку між Аргентинськими островами та континентом – протока Пенола (Penola Strait, -65.256268°, -64.185421°).
Баркас виявив протоки між центральними Аргентинськими островами, які отримали назви Мік (Meek Channel, на честь Вільяма Міка – британського морського архітектора і топографа, який допомагав у підготовці плавання «Penola»), Стелла (Stella Creek, на честь самого баркасу) та Скуа (Skua Creek, -65.251850°, -64.259519°), а також зручний плоский кам’янистий берег на щойно відкритому острові Вінтер (Winter, -65.249530°, -64.259258°) названий так експедицією через засніженість, з глибинами, достатніми для підходу «Penola». Саме плавання «Penola» до острова було дуже складним, так як через забиті льодами протоки довелося пробиватися за допомогою динаміту.
14 лютого 1935 р. в день Святого Валентина «Penola» підійшла до острова. Саме цей день англійці вважали днем народження своєї першої бази на Аргентинських островах. Її прямим наступниками стали база F (1947-1958 рр.); «Agrentine Islands» (1958-1977 рр.); «Faraday» (1977-1996 рр.), а потім і «Академік Вернадський» (з 1996 р.).
Протягом трьох тижнів на острові Вінтер були побудовані житловий будинок, два склади та ангар для літака і розпочато систематичні метеорологічні спостереження і дослідження рівня моря. Проводилися регулярні виїзди на баркасі і польоти літака. 25 липня по льоду стартувала перша санна експедиція. Крім наукових пошуків на острові був організований масовий забій численних пінгвінів (особливо Аделі) і тюленів як корму для їздових собак та резерву продовольства для людей. Тюлені тоді ділилися на три групи: м’ясо яких їли і люди і собаки (тюлені – крабоїди), м’ясо яких їли тільки собаки (тюлені Ведела) і м’ясо яких не їли навіть собаки (морські леопарди).
Наприкінці грудня 1935 р. шторм зламав льоди навколо островів і «Penola» змогла піти на північ до острова Десепшен. Однак для цього членам експедиції довелося прорубати в льоду канал довжиною 274 м. 17 лютого 1936 р. експедиція остаточно залишила острів Вінтер і вирушила на південь. На островах були залишені британські таблички. Тоді ж було складено детальний картографічний опис Аргентинських островів (у тому числі і острів Галіндез). Отримані карти використовуються навіть у наш час.
Найважливішим результатом експедиції Дж. Райміла був доказ того, що земля Греяма – це Антарктичний півострів, а не архіпелаг островів. Перейти півострів на санях тоді не вдалося. Натомість, такий результат приніс політ літака. Експедицією Райміла було названо острови Гротто (Grotto Island, -65.242014°, -64.250346° від грота на схилі сніжного покриву), острови Корнер (Corner Is, -65.246178°, -64.232382°), скеля Корнер (Corner Rock, -65.248361°, -64.238834°), скеля Ковадло (Anvil Rock, -65.238328°, -64.267020°), острів Блек (Black Island, -65.258593°, -64.280625°), протока Блек Айленд (Black Island Channel, -65.256764°, -64.278949°), острів Скуа (Skua Island, -65.253453°, -64.262456°), Фінгер Поінт (Finger Point, -65.255661°, -64.275066°) – півострів острова Скуа у формі пальця, острів Індикатор (Indicator Island, -65.245720°, -64.264416°), назва цього острова походить від панчохи-вказівника вітру закріпленого на жердині, який був тут встановлений експедицією Райміла, острів Леопард (Leopard Island, -65.255296°, -64.287994°), острови Бархани (Barchans Is, -65.242120°, -64.307025°), острови Троє Поросят (Three Little Pigs Is, -65.243270°, -64.271954°), скеля Тумб (Thumb Rock, -65.246659°, -64.259793°), Маріна Поінт (Marina Point, -65.245653°, -64.255976°) – низький півострів острова Галіндез вперше досліджений в 1935-36 рр. Раймілом, названий членами експедиції на честь Принцеси Марини, пізніше герцогині Кентської, яка одружилася в листопаді 1934 р., в той час як корабель «Penola» прямував до Аргентинських островів; Баттонс – два маленькі скелясті острівці (Buttons, -65.243133°, -64.265395°); Канал Рок (Channel Rock, -65.243592°, -64.259192°) – скеля на вході з північного-заходу до протоки Мік, на якій наразі встановлено вказівник в напрямку станції «Академік Вернадський».
Півострів Марина (Marina Point) названий на честь англійської принцеси, герцогині Кентської Марини, яка вийшла заміж в листопаді 1934 р., в момент опису острова експедицією Дж. Райміла.
На початку Другої світової війни Британією серед заходів по боротьбі з німецькими рейдерами передбачалося створення в Антарктиці спостережних постів з метою отримання регулярних метеопрогнозів. Це мали бути невеликі (на 5-7 зимівників) бази, які виконували б стандартні метео- та радіоспостереження.
Але на початку 1940-х років відбулися події, що прискорили створення англійських наукових станцій. Користуючись з подій Другої світової війни, вважаючи себе нічим не гіршими за Британію, про свій суверенітет над територіями Антарктики одночасно заявили Аргентина і Чилі (1940 р.). Протягом 1942-43 рр. Аргентина висилає експедиції, які мають на меті проголосити аргентинський суверенітет над Антарктичним півостровом.
Пароплав «Primero de Mayo», який здійснив перші рейси аргентинців в Антарктику і в лютому 1942 р. відвідав Аргентинські острови
1942 р. аргентинська експедиція під керівництвом капітана A. J. Oddera на судні «Primero de Mayo» вирушила в Антарктику щоб заявити територіальні претензії Аргентини на Антарктичний півострів. На островах Мельхіори було встановлено тимчасовий маяк та зроблено гідрографічне дослідження. В цей же час експедиція відвідала Аргентинські острови, де знайшла англійську базу Райміла. Команда судна урочисто проголосила встановлення аргентинського суверенітету над Аргентинськими островами. На британській хаті прибили бронзову пластину та залишили трубку з актом проголошення суверенітету. Це ж судно встановило перший стаціонарний маяк на острові Лямбда з архіпелагу Мельхіори висотою 25 метрів, що світив на 14 миль.
У 1943 р. до Антарктики вирушила ще одна аргентинська експедиція під керівництвом Capt. S. Harriague на тому ж кораблі «Primero de Mayo». Корабель вийшов з Ушуайї 18 лютого 1943 р. в напрямку до островів Мельхіора, де закінчив гідрографічні спостереження. Експедиція прослідувала до острова Стонінгтон в затоці Маргарити.
З 1943 р. для повернення британського панування над антарктичними територіями англійським флотом проводилася секретна операція «Tabarine», яка полягала у створенні спостережних станцій на стратегічно важливих ділянках узбережжя. Протягом 1943-44 рр. експедиції на мобілізованих дослідницьких суднах «Discovery», «Fitz Roy» і «William Scoresby» побудували бази А (наразі Port Lockroy) та В на островах Венке і Десепшен відповідно. На них уже в сезон 1944 р. залишені зимівники. В 1945 р. в бухті Хоуп (Hope Bay, Земля Ґреяма) зі звіробійної шхуни «Eagle» була організована ще одна станція – база D.
Після закінчення війни функції Адміралтейства були передані Управлінню колоній, а антарктичні землі отримали назву “Колонії Фолклендських островів”. Служба, яка їх обслуговувала (FIDS – Falkland Islands Dependencies Survey), перетворена 01.01.1962 р. в Британську Антарктичну Службу – British Antarctic Survеy.
Операція по створенню станцій продовжилася. У сезон 1946-1947 рр. експедиційні судна «Trepassey», «Fitz Roy» і «William Scoresby» засновують ще три станції – база С (острів Лорі), база Е (острів Стонінгтон) і база F (острів Вінтер), а в 1948-1949 рр. Великобританія створила в Антарктиці ще три бази (Y, G і Н). І хоча більшість створених в поспіху станцій функціонували лише короткий час, деякі з них, наприклад, база F, перетворилися на стаціонарні наукові центри.
Як постала база F на острів Вінтер? У лютому 1946 р. судно «Trepassey», що обслуговувало вже створені англійські бази, зайшло на Аргентинські острови. Тут на острові Вінтер британці виявили прекрасно збережені будівлі, створені експедицією Дж. Райміла. Однак, над ними майорів аргентинський прапор, а до дверей була прибита мідна табличка “1/de Mayo, Marina de Guerra, Republicа Argentina, Febrero 1942” (судно «Primero de Mayo», військовий флот, Аргентина, лютий, 1942 р.). Ці атрибути були британцями знищені, а над островом знову було піднято Юніон Джек. У будівлі був залишений запас продовольства та одягу, а також журнал відвідувачів. На наступний рік було прийнято рішення про створення постійно діючої англійської бази на Аргентинських островах.
Однак, команда зимівників, яка прибула на «Trepassey» 7 січня 1947 р. виявила, що споруди на острові Вінтер знищені – вцілів лише один човен, що зачепився за металеву антену, вмуровану в бетонну основу. Довгий час вважалося, що будівлю бази знищили аргентинські моряки. Дійсно 1947 р. в описуваний нами район вирушила ще одна аргентинська експедиція під командуванням Capt. Luis Miguel Garcia з кораблями «King», «Murature», «Ministro Ezcurra», «Don Samuel», «Granmile», «Patagonia», «Chaco», and «Fournier». В січні було закладено базу на островах Мельхіора де було залишено 8 чоловік. Аргентинці в кінці кінців зупинилися тут, а не на Аргентинських островах. Аргентинська експедиція дійсно проходила повз Аргентинські острови до затоки Маргарити. Проте, останнім часом причиною загибелі першої станції на Вінтері вважають величезну хвилю, яка виникла тут внаслідок Алеутського землетрусу 1946 р.
На місці старої хати було побудовано нову будівлю, в якій з 1947 по 1954 р. зимували британські експедиції. Ця будівля колишньої бази F на острові Вінтер збереглася і відома з 1974 р. як будинок Ворді (Wordie House, на честь сера Джеймса Манна Ворді (Sir James Mann Wordie), 1889-1962, шотландського геолога і полярного дослідника, керівника численних експедицій 1921-1937 рр., президента Королівського Географічного Товариства (1951-1954). Wordie House зберігається в даний час як музей, який з 1968 р. щорічно відвідується численними туристами.
У 1948-49 рр. було проведено експедицію організовану Falkland Islands Dependencies під керівництвом V. E. Fuchs на суднах «John Biscoe», «Snipe» та « Fitzroy», що займалася розбудовою системи баз. Зокрема, Base F на Аргентинських островах була обладнана на 4 особи, які продовжили програму спостережень за погодою, розведення собак та накопичення м’яса тюленів для інших баз. 1949-1953 рр. проведено наступну експедицію Falkland Islands Dependencies Survey під керівництвом того ж V. E. Fuchs на суднах «John Biscoe», «Sparrow», «Snipe» та «Burghead Bay». Base F на Аргентинських островах було підготовлено на 4-ри особи, які здійснювали метеорологічні спостереження та короткі вилазки з вивчення околиць.
Wordie House – перша цілорічна станція на півострові, фото 2016 р.
У 1953-1954 рр. станція була перенесена на кілька сотень метрів з острова Вінтер на місце її сучасного базування – мис Марина острова Галіндез в точку з координатами 65015’S і 64016’W і перейменована на «Argentine Islands» (Аргентинські острови). До речі на сучасній станції «Академік Вернадський» зберігся штемпель «Argentine Islands».
До періоду 1950-1960-тих рр. належить ще низка назв у регіоні Аргентинських островів, які їм присвоїв Британський комітет з антарктичних назв (далі – БКАН): острів Локатор (Locator Island, -65.179098°, -64.491881°), названий у 1956-57 рр. так, бо дозволяє локалізувати свою позицію при проході Французької протоки; протока Корніс (Cornice Channel, -65.252541°, -64.250060°) названа БКАН у 1954 р. від карнізу, який нависає тут з боку льодовика острова Галіндез; острови Форж – кузня (Forge Is, -65.234175°, -64.282978°) оригінально були названі Раймілом в 1934-37 р. як Підкова (Horseshoe Islands). У 1959 р. БКАН змінив назву на Фордж, щоб не було плутанини з островом Підкова в районі затоки Маргарити.
Нова назва була навіяна розташованою поблизу скелею Ковадло (Anvill Rock); острови Анаграми (Anagram Islands, -65.209450°, -64.322851°) названі БКАН у 1959 р. Спочатку вони входили до інших груп Аргентинських островів. Після того як було оформлено групи Крулс та Фордж решта островів між ними в 1959 р. були названі Британською комісією як Ангарами; острів Маранга (Maranga Island, -65.186342°, -64.363265°) – названий комітетом в 1961 р. – «маранга» – це анаграм від назви островів Анаграм; Пагорб Вузл (Woozle Hill, -65.249155°, -64.246661°) названий в 1959 р. на честь вигаданої істоти Вузла, з твору «Вінні-Пух», яка лишала на снігу сліди схожі на колії від колеса; острів Смут – гладкий – (Smooth Island, -65.227522°, -64.265313°), названий комітетом в 1961 р., острів Фанфари (Fanfary Island, -65.215878°, -64.189644°) названий у 1961 р. по асоціації з рифом Герольда (Herald Reef, -65.189690°, -64.187782°), який названий цим же комітетом в 1959 р., тому що цей риф віщує наближення до Французької протоки зі сходу; Bloor Passage (-65.241511°, -64.237479°) – протока на північ від островів Корнер та захід від острова Уругвай названа БКАН у 1959 р. на честь Vincent T. Bloor, члена британської морської гідрографічно-дослідницької служби в 1957-58 рр., гора Вауа (Waugh Mount, -65.518742°, -64.093523°), яка була названа БКАН в 1959 на честь американського біохіміка W.A. Waugh, який разом з Ч.Г. Кінгом в 1932 р. виділив вітамін С з лимону та зробив можливим його штучний синтез; острів Стерна – від латинської родової назви крячків (Sterna Island, -65.383795°, -64.225333°), на північ від острова Дарбу був відкритий ще Раймілом, проте отримав свою назву від Британського комітету з антарктичних назв у 1959 р. з-за гніздування тут антарктичних крячків (Sterna vittata). Острів Ноб (Nob Island, -65.204880°, -64.317989°) – найбільший острів з групи Анаграм був названий Британською комісією у 1961 р. бо він має чорну ручку (knob) зі скелі, яка вільна від снігу та зручна при навігації Французькою протокою. Ноб – це вимова слова knob. Бухта Коллінс (Collins Bay, -65.330488°, -64.074069°) – названа Британським комітетом у 1959 р. на честь R. Admiral Kenneth St.B. Collins – гідрографа флоту.
До речі, з огляду на відносно м’які умови британці прозвали західне узбережжя Антарктичного півострова банановими широтами (banana belt).
На місці однієї з британських баз – N на острові Анверс на північ від бухти Артура (Названа в 1956 р. на честь О.Р. Артура, губернатора Фолклендських островів) виникла і перша в описуваному регіоні американська станція – так званий Старий Палмер. А згодом на прилеглому півострові Гамадж (Gamage Point) з іншого боку бухти Артура в 1968 р. закінчено зведення сучасної станції «Palmer», яка наразі є єдиним сусідом станції «Академік Вернадський» (50 км) і не один раз приходила на допомогу нашим зимівникам.
Цікаво, що американська станція «Palmer» знаходиться на тій же широті, що і американське місто Фербанкс на Алясці, де панує тайга. Це наочно демонструє вплив ізоляції на природні умови Антарктиди.
Сучасна станція «Palmer» – це наукова лабораторія, де протягом сезону працює біля 100 дослідників. Зимувати ж залишається лише частина з них та обслуговуючий персонал. При цьому зимівля на відміну від нашої станції триває півроку.
Але повернемося до історії бази «F». Від самого початку вона функціонувала як метеорологічна обсерваторія. Саме тому з 1947 р. в цьому районі Антарктики проводяться безперервні метео-спостереження, які є найбільш тривалими в Антарктиці і являють найцінніший ряд наукових даних. З середини 1950-х років станція стає головною геофізичної обсерваторією з вивчення клімату і фізики верхньої атмосфери. З 1955 р. тут проводилися цілорічні геомагнітні, сейсмологічні, метеорологічні спостереження, вимірювання приливів, дослідження іоносфери. Тут отримували перші дані про стан озонового шару над Антарктикою.
Саме безперервні спостереження за станом озонового шару над британськими станціями «Faraday» (база F) і «Halley» (база H), розпочаті ще в 1957 р., привели у 1985 р. до відкриття «озонової діри» над Антарктидою, зробленого Joe Farman, Brian Gardiner та Jonathan Shanklin – співробітниками Британської антарктичної служби. Завдяки наявності цілорічної бази, британськими екологами було зібрано чимало ботанічних колекцій під час експедицій, проведених Британською антарктичною службою. Велика кількість статей та доповідей була наслідком проведених польових робіт.
Станція розбудовувалася в кілька етапів. Перші споруди було зведено в 1950-ті рр. В цей час було зведено робочу частину сучасного головного комплексу станції – Coronation House, дизельну станцію – сучасну столярну майстерню, павільйон аерології (Ballon Shed – зберігся), приміщення для зберігання метеорологічних зондів – сучасну аварійну базу.
В цей час паливо на станцію доставлялося в бочках, які зберігалися на березі в районі сучасного причалу – сліпу. Тоді ж введено в дію павільйон для магнітометричних досліджень та низку щогл для спеціального вимірювального обладнання. В павільйоні аерології зберігалися сані Нансена для собачих упряжок. Адже до введення в дію Мадридського протоколу британці утримували на станції собак–хаскі.
Зауважимо, що в сезон 1954-55 р. у бази «F» з’явився сусід – аргентинська сезонна станція на острові Петерман. Спочатку вона називалася Hipólito Bouchard. Згодом її назвали на честь Пауля Грусака (Paul Groussac, 1848-1929), французького письменника, який оселився у Аргентині і був автором тексту претензії Аргентини на Мальвіни та підготував біографії провідних аргентинських діячів.
Була збудована як дерев’яна хата зі складом, який дозволяв складувати провізію для трьох осіб протягом 3 місяців. Вона використовувалася впродовж трьох літніх сезонів 1954-1955, 1956-1957 та 1957-1958 рр., в рамках проведення міжнародного Геофізичного року тут проводилися метеорологічні спостереження та спостереження за змінами рівня моря.
На станції «Академік Вернадський» збереглася пам’ятка нового 1958 року. подарована аргентинцями з бази «Groussac» англійцям з бази «F».
В 1960 р. було збудовано перший збірний паливний резервуар з окремих металевих плит, що з’єднувалися заклепками. Його внутрішній об’єм було облицьовано спеціальною гумою. Наразі цей резервуар виведено з експлуатації та перетворено на склад. В 1969 р. збудовано також т.з. плексигласовий павільйон для магнітометричних вимірювань.
У 1977 р. станції було присвоєно ім’я відомого англійського фізика Майкла Фарадея (1791-1867).
А в 1979-1980 рр. станція була суттєво перебудована. Зокрема до Coronation House було прибудовано новий двоповерховий комплекс зі спальними приміщеннями на першому поверсі та столовою і кухнею на другому. Нове крило отримало назву Adelie House. Про це нагадує зображення цього пінгвіна з парасолькою на балконі над входом, а також профіль пінгвіна на одній з вхідних дверей станції.
В цей же час було зведено нову дизельну, паливний резервуар (з корозійно-стійкої сталі, який справний і нині), компакторну (приміщення для пресування сміття), систему з бетонних доріжок, комплекс з двох пристаней – Сліп (для витягування гумових човнів – зодіаків) та Джеті (для прив’язування зодіаків).
Британська станція на Галіндезі має свою увічнену на фотографіях та в матеріальних предметах історію, з якою можна ознайомитися в приміщеннях сучасної станції «Академік Вернадський». Тут, зокрема, можна побачити колективні фото усіх британських зимівель, починаючи з 1961 року. Бракує тільки фото експедиції 1976 р., під час якої з походу в гори не повернулися троє британських зимівників.
Зараз їх з цікавістю оглядають численні туристи, які відвідують станцію. Проте, найбільше їх цікавить оригінальний бар виконаний в англійських традиціях на станції ще за британських часів. Його спорудив британський зимівник К. Ларат, без дозволу використавши для цього деревину закуплену для господарських потреб.
За це він отримав різку критику від керівництва. Тим не менше його дітище прийшлося до смаку британським, а потім і українським зимівникам, а також численним туристам. Цікаво, що різьблена барна стійка прикрашена зображеннями качурки Вільсона, тюленя та пінгвіна.
Ще однією цікавинкою сучасної української станції є старий якір, який був піднятий з дна Стелла-Крік. Імовірно, цей якір є свідком експедиції Дж. Райміла з вивчення тутешніх островів.
Зауважимо також, що Британія тримає в повному порядку свої історичні бази, що засвідчують її давню присутність тут. А якщо ви відвідаєте туристичну поштову станцію та музей бази Port Lockroy то з легкістю придбаєте британську марку з написом «Британські антарктичні території». Стратегічним положенням відносно Антарктики і родовищами нафти на шельфі пояснюються і цінність Фолклендських/Мальвінських островів.
Іван Парнікоза,
старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», завідувач відділу біології та екології НАНЦ, доктор біологічних наук.
Читайте також:
Попередні частини циклу «Українська Антарктида»:
